Церква на Чернігівщині, яка була пожежною каланчею

Будівлі, напевно, як і люди, мають свої долі. Хтось живе собі тихо на одному місці роками–десятиліттями, а у когось життя схоже на американські гірки: то десь вгорі все прекрасно і здається так буде завжди…Ан ніт: все несеться донизу і здається, що вже ніколи не буде добре. 

От так і з будівлями: деякі стоять собі навіть століттями та споглядають на бурхливі історичні події, які вирують навкруги, а інші можуть від самого початку  - побудови потерпати від пожеж, руйнувань, спустошень і як пощастить,  - знову відновлюватись, і знову активно занурюватись у стрімкі потоки  навколишнього життя. 

Подібна доля спіткала й Миколаївську церкву в Ічні (нині Прилуцький район Чернігівської області), яка за переказами місцевих мешканців була дуже красивою та ошатною, проте з «нещасливою долею». Місцеві легенди «звинувачують» у цьому саме місце, де її побудували, -  яке так і називали – «нещасливим місцем». А  ще -  Корибутівщиною, бо до побудови церкви тут красувався палац, який належав представникам роду князів Корибутів – Вишневецьких, проте недовго: жоден  із його власників за різних містичних причин довго не міг жити у цьому палаці. Потім якось вийшло, що на цьому місті певний час було кладовище. А на поч. ХVІІІ ст. тут збудували перший храм Св. Миколая. Дерев’яний. 

Проте і для церкви це місце не зовсім підходило: за півтора століття храм неодноразового вигорав та його знову відновлювали. І вже у 1879 р. була побудована кам’яна 5-купольна церква з дзвіницею за типовим єпархіальним проєктом. Проте за декілька десятиліть при радянській владі вона спочатку була закрита для богослужіння, далі - пограбована, а потім і повністю зруйнована. Частину цегли використали для побудови  місцевої пожежної частини, яка працює й донині, а решту містяни розтягнули на власні потреби. Залишилась тільки одна-однісінька  дзвіниця, яку довго використовували… як пожежну каланчу. 

І тільки на поч. 90-х рр. минулого століття на це місце знову повернулась церква, точніше  саму дзвіницю освятили як церкву. Нині за висновками деяких фахівців вона належить до  рідкісного для Лівобережної України архітектурного банного стилю.

Станом на сьогодні – це діючий український православний храм.

За матеріалами Ічнянської міської ради, wikipedia