Чернігівщина – Литва?

 Чернігово-Сіверщина з другої половини ХІV -   ХV ст. ст.  перебувала у складі Великого князівства Литовського -  довше, аніж інші українські землі, що зумовило певний вплив на населення краю,  його культурно – побутові звичаї та місцеву топоніміку.

Після нашестя монголо-татар території Чернігово – Сіверщини були малозаселені, тож  литовські намісники почали  активно засновувати  у цій місцевості нові населені пункти. І, відповідно, вплинули та «закарбувались» у  їх назвах. На півночі сучасної Чернігівщини є чимала кількість урочищ, лісів, луків, річок, ставків  і навіть пагорбів  із назвами Литвинове, Литвинише, Литвинівські, Литвинівка та ін. Знаходяться вони в основному на Новогород – Сіверщині, Семенівщині, Ріпкинщині, Сновщині, Корюківщині. Вихідці з Литви та їх нащадки, скоріш за все, отримали прізвище Литвини, Литовченки, Литвяки. Найімовірніше, переселенці із півночі Чернігово-Сіверщини стали засновниками кутків Литва ( у с. Носелівка  на Борзнянщині), Литвинівка (у с. Гурбинці), урочища Литвинівщина (поблизу с. Карпилівки на Срібнянщині), хутора Литвинівщина під Прилуками, поля Литовченкового (біля с. Гармащина Ніжинського району). Є в області Литвинська дорога (поблизу с. Ольшани на Ічнянщині), що  засвідчує назву шляху, який прямує на північ, де жили «литвини».

О.Шафонський свого часу писав, що полевики (жителі півдня Придесення) називали поліську частину чернігівського краю Литвою. У джерелах ХVІІ ст. литовцями називали загалом українців Лівобережної України. Так, у відписці полкового воєводи Н. Одоєвського в Посольський приказ від 9 червня 1646 р. повідомляється про приїзд купців з Батурина з вином та тютюном та зазначається наступне: «В распросе де ему те литовские люди сказались черкасы литовского города Батура». У 1633 р. у царському наказі воєводам наказувалося повідомляти, що в «их Путивле делается», а також «про литовских людей и про черкас каких вестей». І навіть у середині ХІХ ст. під Литвою розуміли частину України від Десни до Смоленської губернії і Білорусі (відповідно до пояснень у словнику української мови П.Білецького-Носенка (1843 р.).
Тож вивчення назв багатьох населених пунктів дає можливість глибше зрозуміти історію кожного села, міста, району, краю. Адже за тими чи іншими назвами річок, лісів, урочищ, пагорбів, лугів тощо часом криються серйозні відповіді на питання про заселення регіону, його минувшину, заняття місцевих жителів у давнину.

За матеріалами дослідження С. Павленка «Мікротопоніми Чернігово – Сіверщини»