І лікар, і фольклорист-етнограф з Чернігівщини

Степан Данилович Ніс - виходець із козацько-старшинського роду, чим неймовірно пишався. Народився у с. Понори (нині Прилуцький р-н, Чернігівська область). Мав два великі захоплення у своєму житті: медицина, у т.ч. й народна, і вивчення, систематизація та поширення українського народного фольклору та традицій.Проте, друге захоплення, здається, все ж таки, стало основною справою його життя. І воно його захопило настільки, що він не тільки сам повернув собі прізвище діда-прадіда, а ще й батьків «навернув» перейти від зросійщеного прізвища «Носов» на родове - «Ніс». Хоча і в метриках про народження, і в реєстрах учнів Полтавської гімназії та студентів Київського університету він був записаний як Носов Степан.

Степанові змалку було цікаво все: і вивчення грамоти у місцевого дяка, і навчання грі на музичних інструментах (навчився грати на скрипці, бандурі, гітарі), й участь у будь-яких сільських «двіжах» - весіллях, вечорницях, святах, адже ще й мав хороший голос та слух. Багато хто думав, що він стане чи співаком, чи композитором. Проте фахову освіту Ніс отримав на медфаці Київського університету і практично зі студентської лави став до військових лав - працював військовим лікарем під час 10 російсько-турецької війни (1853-1856). Далі - отримав призначення на посаду оператора Чернігівської лікарської управи. Працюючи на посаді повітового лікаря паралельно займався дослідництвом та відтворенням місцевих звичаїв, пісень, легенд, одягу, організовував під час відряджень Чернігівщиною та Полтавщиною етнографічні експедиції, збирав старовинні зразки українського одягу. Під час зустрічей з однодумцями (Л.Глібовим, О. Марковичем, О. Лазаревським та ін.) ділився своїми напрацюваннями та враженнями, інколи використовуючи українське старовинне національне вбрання для створення вистав, тобто сьогодні він підходив би під категорію «реконструкторів». Звичайно, така проукраїнська діяльність не могла бути непоміченою царатом. За статтею про зберігання та поширення нелегальних видань був заарештований та висланий на північ імперії, де перебував майже 10 років, ще майже 20 років працював за приписом в інших містах колишньої російської імперії. Тільки після цього зміг повернутися на Чернігівщину, де до останніх днів працював лікарем у Городні. Збереглася його могила, де на надгробку висічена розкрита книга.

По собі Степан Данилович Ніс залишив не тільки славу поборника українських традицій, обрядів, звичаїв, а й зміг їх описати та багато чого зі своїх напрацювань звести у збірки та віддрукувати: декілька збірок українських пісень, які він почав збирати ще у студентські роки, фольклорно-етнографічні записи про мову, побут, обряди, легенди, кулінарію. Мав майже 10 творів художньої прози. Чималу бібліотеку, яку зібрав з однодумцями, передав до чернігівської міської громадської бібліотеки. Також був активним розповсюджувачем книжок серед населення Чернігівщини, які закуповував у видавців, т.ч. розповсюдивши тисячі книжок. Був автором перших медичних книг, виданих українською мовою, у т.ч. і з народної медицини.

За матеріалами wikipedia, Енциклопедія сучасної України