Малинка з Чернігівщини

Це не «смачний» псевдонім, а прізвище відомого наприкінці ХІХ - поч. ХХ ст.ст. етнографа, фольклориста, письменника, вчителя, археолога  - уродженця Чернігівщини  (с. Мрин Ніжинського району) Олександра Никифоровича Малинки. Хоча сучасники про нього знають мало чи зовсім не знають.

Олександр Малинка ще зі студентських років (навчався у ніжинській гімназії та пізніше в історико-філологічному інституті князя Безбородька) почав досліджувати фольклор, етнографію, легенди, говірки, обряди, весільні дійства, родини, хрестини, народні пісні, думи, колядки, щедрівки,  кобзарське мистецтво, живий вертеп і навіть замовляння. Завдяки його невтомній праці  є доволі детальні описи різних обрядових дійств у багатьох селах України.

Понад 300 загадок, які й досі постійно друкуються у дитячих книжках, зібрав, описав та систематизував саме Олександр Малинка.

 «Вуличний хлопчик у сірій шубі на подвір’ї гуляє, крихти збирає, в полі ночує, конопельки ворує»

«Чим більше крутиться, тим більшим стає»

Пам’ятаєте відповіді на ці загадки?

Всі напрацювання О. Малинки з роками об’єднались у десятки ґрунтовних досліджень. Також  завдяки майже трьом десяткам  його праць не потрапили у забуття кобзарське та лірницьке мистецтва в Україні, багато українських кобзарів і лірників. Він збирав про них інформацію, досліджував їх творчість, записував твори, які вони виконували. З числа відомих кобзарів Чернігівщини фольклорист виділяв двох – Остапа Вересая і Терешка Пархоменка. Як вважав Олександр Никифорович, ці два кобзарі виконували народні твори зворушливо, глибоко, емоційно, правдиво, саме тому їх особливо шанували слухачі.

Отримавши диплом вчителя історії та словесності, працював у багатьох містах України, у т.ч. й у Києві. Малинка був переконаний, що письменних людей має бути значно більше, адже освічені люди є рушієм прогресу  (на поч. ХХ ст. освіту мало  менше 30 % населення України).  Прикладав багато зусиль для створення початкових навчальних закладів у тих містах, де вчителював. Працюючи у Черкасах, допоміг створити безкоштовну недільну школу та певний час її очолював, чим у подальші роки особливо пишався. Педагогічній діяльності О. Малинка присвятив близько 40 років, яку встигав поєднувати із дослідницькою: брав участь та сам організовував фольклорні експедиції, завдяки яким на поч. ХХ ст. побачила світ ґрунтовна збірка фольклору, який був зібраний та записаний у Чернігівській, Київській, Полтавській та ін. губерніях, у т.ч. й на  Волині. Її дуже високо оцінили його сучасники і вважали однією з кращих у своїй царині в Україні. Намагався про свої дослідження повідомляти якомога ширшому колу читачів через тогочасні періодичні видання. Певний час був співредактором журналу «Побут».

Праці О. Малинки стали одним із фольклорно-етнографічних джерел для багатьох українських письменників.

Помер Олександр Никифорович Малинка у Києві за місяць до радянсько-німецької війни. Місце його поховання наразі невідоме.

За матеріалами «Енциклопедія Носівщини», wikipedia