Найкращий баталіст», «поет коней», «блискучий ілюстратор» - з Чернігівщини

Так називали українського художника, графіка, майстра анімалістичного жанру, педагога Миколу Семеновича Самокиша, уродженця м. Ніжина. Про таких як він говорили – «поцілований Богом». Ще будучи дошкільням, коли жив у бабусі з дідусем у Носівці, вже тоді задивлявся на кольори, тіні, рух, намагався запам’ятати, ще не розуміючи  - навіщо. Годинами міг споглядати за кіньми, захоплюватися їх грацією та рухами. Вже потім пригадував те, що зафіксував у пам’яті, та малював на клаптиках паперу вугликом, адже спочатку олівців не мав.  

Навчаючись у початковій школі у Ніжині – вперше побачив популярні для того часу картинки-листівки, присвячені російсько-турецьким війнам, і з’явилось незрозуміле для нього бажання малювати війну. Відтоді ці дві основні теми, -  коні та баталії, превалюють у його чималому творчому доробку:  Самокиш залишив по собі 11 тис. картин, малюнків, офортів, ілюстрацій.

«Я вибрав своєю спеціальністю батальний живопис тому, що вважав війну найбільшою трагедією людства. Передати і зобразити її … у міру сил своїх і здібностей, я вважав своїм святим обов’язком», - писав, вже будучи академіком, Самокиш. До того фахівці його вважають ще й піонером найбільш досконалих та реалістичних робіт в  анімалістичному жанрі в українському мистецтві.

Отримав дві вищі спеціалізовані освіти, брав приватні уроки малювання, додатково відшліфовував свої знання та вміння художника - баталіста в Парижі, неодноразово відвідував діючу армію,  - був воєнкором журналу «Нива» на  Далекому Сході у роки російсько-японської війни 1904-1905 рр.,  відвідував Італію, Іспанію, Алжир, Кавказ, Закавказзя, аби зібрати матеріал для замовлень як від приватних осіб, так і від музейних установ (наприклад, Тифліського військово-історичного музею, який замовив йому картини на тему з історії завоювання Кавказу).

У роки І світової війни   Самокиш разом з учнями батального класу Академії мистецтв, де він викладав, виїхали на фронт. Це унікальний випадок в історії мистецтва: ризикована художня практика - пленер на фронті. Там було створено близько 400 робіт.

 Мав велику кількість різноманітних нагород, премій, неодноразово отримував золоті медалі, демонструвався на багатьох виставках, був академіком, створив власну художню студію та Кримське художнє училище.

Окремий напрямок його творчості – розпис будівель, наприклад Земського дому у Полтаві, Вітебського вокзалу у Петербурзі, під’їзду житлового будинку у Харкові, де знімав житло (вул. Дарвіна).

Встигав вивчати українську історію, фольклор, народну творчість (розписи, вишивку, вибийку та ін.), і все намагався намалювати. Так він створив 40 літографних таблиць, присвячених різновидам українському орнаменту, зарисовки яких робив у селах України, у т.ч. й на Чернігівщині. Допомагав у створенні альбому «З Української старовини», зробив десятки замальовок до нього предметів військового спорядження, одягу, побуту зі старовинних речей в музеях та приватних зібраннях України та за кордоном.

М. Самокиш крім всього був свого часу найпопулярнішим майстром журнальної та книжкової ілюстрації:  зробив кілька тисяч замальовок до книжок  та журнальних статей.

Останні роки жив у Криму за станом здоров’я (хворів на ревматизм), де і помер у 1944 р.

За матеріалами wikipedia