Перша етнічна українка у Південно-Африканській республіці, зірка світової опери – з Чернігова.

А ще -  українська оперна і камерна співачка, примадонна французької Гранд-Опера та Берлінської державної опери, африканська оперна примадонна, рекордсменка звукозапису серед оперних вокалістів свого часу (мала у Німеччині разове замовлення для запису понад 80 арій та пісень).

Уродженка Чернігова - Ксенія Олександрівна Бельмас. Свою співочу кар’єру розпочала з дитинства: перші уроки вокалу отримала від матері та почала співати у церковному хорі у Чернігові. Далі – навчання у Київській консерваторії та закінчення її з відзнакою, робота провідною співачкою в Одеській опері. З’явились запрошення на виступи й на інших оперних сценах. Проте всі плани були відтерміновані на невизначений час, адже розпочалась І світова війна, її перший чоловік на фронті був важко поранений і йому потрібен був догляд, проте невдовзі він помер, як померли й батьки Ксенії. З приходом до влади більшовиків Бельмас взагалі не бачила свого майбутнього у цій державі, тож у 1921 р. емігрувала спочатку до Польщі, потім  - до Німеччини, Італії, Франції, на батьківщину свого батька.

Після одного приватного виступу перед паризьким бомондом наступного дня про неї писали найбільші французькі газети як про нову оперну зірку. Бельмас працювала з основними оркестрами Франції. А дебютувала в Гранд – Опера  в опері Д. Верді «Аїда» без єдиної репетиції. Виступала в Ла Скала і з її трупою брала участь у великому турне по Австралії. Вона постійно гастролювала світом і її виступи сприймались з шаленим успіхом.  У 1934 р. з двадцятьма концертами вирушила в тур містами Південної Африки. У її гастролях у трупі разом з нею був її другий чоловік, піаніст та диригент, уродженець Києва, Олександр Кічин, з яким вона побралась ще у 20-х рр. у Польщі. Так сталось, що саме тут, у ПАР, вони розлучились, бо у Кічина з’явилась південноафриканська пасія, до якої він пішов, програвши усі заощадження Бельмас. Як не дивно, проте саме у ПАР Ксенія Бельмас вирішила залишитися, визначивши свій стан на той час як стан «абсолютного спокію та задоволення». У Південно-Африканській республіці жила скромно, даючи уроки вокалу, постійно пригощала гостей та учнів стравами української кухні. Виступи не покинула, зароблені кошти під час ІІ світової війни перераховувала на медикаменти для Батьківщини. І постійно мріяла про велику оперну сцену у ПАР.

Прожила 91 рік, померла у ПАР, проте заповіла поховати її вдома, у рідному Чернігові, про який постійно згадувала. Здійснити останню волю нашої землячки виявилося дуже складно. Через бюрократичні перипетії 16 років урна з прахом Бельмас зберігалась вдома у її друга, естонського морського інженера Карла фон Лілієнштейна. І  тільки у 2000 р. її прах передали на Батьківщину, проте не у Чернігів, а у Київ, де її й поховали  на Байковому цвинтарі.

За матеріалами wikipedia, Чернігівської обласної універсальної бібліотеки ім. Русових