«Перший великий словник новоукраїнської мови» поч. ХІХ ст. родом з Чернігівщини

Проте  надрукований він був після 120 років з часу його написання, – аж у 1966 р. Однак його належно оцінили та користувалися  його рукописним варіантом Володимир Даль і Борис Грінченко, укладаючи свої власні словники. Його автор  - Павло Павлович Білецький-Носенко, нащадок козацького роду, уродженець м. Прилук, що на Чернігівщині. Отримав престижну військову освіту, мав перспективи розвивати кар’єру воєначальника, проте за сімейними обставинами повернувся до свого міста, зміг побудувати тут і свою нову кар’єру, і своє нове життя практично з чистого аркуша. «Якщо людина талановита, то вона талановита в усьому» - ці слова німецького письменника повною мірою характеризують П. Білецького – Носенка.

У с. Лапинці у передмісті Прилук побудував маєток, посадив сад, створив паркові зони, канали, розпочав ґрунтовну педагогічну та наукову діяльність. Крім свого славнозвісного словника, який містив понад 20 тис. слів, перекладених чи пояснених російською мовою, їх тлумачення та належність до певної частини мови, етимологічні довідки і паралелі з інших мов і який був на той час найповнішою лексикографічною працею з української мови,  написав  ще  «Граматику малоросійського языка», сотні байок, казок, поем, балад, романів та ін. Павло Павлович завзято відстоював право на існування української мови, адже вже на той час сторінках періодичної преси велася дискусія про творчі можливості української мови, про право на існування літератури українською мовою. За свідченнями одного з тогочасних літературних критиків М. Зерова Білецький – Носенко змолоду, знаходячись у С-Петербурзі  «…був спочатку і ворогом «малороссиянства», і самий дух його ненавидів, і тільки потроху призвичаївшись, став писати українські поеми на зразок «Енеїди», романи із української старовини, балади і байки»

Однак практично більшість з його надбання так і не була опублікована за його життя. Він вважається ще основоположником  жанру віршованої казки в українській літературі.

 П. Білецький – Носенко мав багатющу за мірками сер. ХІХ ст. бібліотеку, якою щедро ділився, особливо з навчальними закладами Прилуччини,  адже певний час був почесним наглядачем училищ усього Прилуцького повіту. Подарувавши Прилуцькому училищу майже 600 томів зі своєї бібліотеки, започаткував таким чином створення бібліотеки цього закладу. Маючи скромні статки, тим не менше протягом багатьох десятиліть постійно «донатив» для утримання бідних учнів Прилуччини. Щоб заробити додаткові кошти на утримання власної багатодітної сім’ї (мав шістьох дітей від двох шлюбів), найнявся до свого сусіда – поміщика у с. Замістя домашнім учителем, водночас виховуючи ще кількох поміщицьких дітей. Слава про його педагогічні таланти швидко ширилась серед знаті і кількість його вихованців постійно збільшувалась. Тоді  П. Білецький-Носенко  вирішує створити пансіон для виховання дітей на базі до свого помістя в с. Лапинці, де він проіснував близько сорока років. У пансіоні за весь час його існування було понад 100 учнів (хоча бажаючих віддати свою дитину на навчання у цей пансіон у десятки разів більше),  а вчитель один – Павло Павлович Білецький – Носенко. Його учні успішно здавали вступні іспити у різні вищі навчальні заклади, вражаючи екзаменаторів своїми знаннями з усіх предметів. Чи не найбільше часу у розкладі занять учнів пансіону приділялось вивченню кількох мов, перекладам та історії. Ще учні вивчали математику, геометрію, географію, курс живопису та Біблію. Навчання тривало протягом 7-8 годин з невеликими перервами.

Ще П. Білецький-Носенко встигав писати статті та повідомлення з природознавства, сільського господарства, економіки, медицини, в т.ч. й народної, бджільництва (адже створив у себе у помісті пасіку та вивчав життя бджіл),  фольклору, етнографії, літератури, лінгвістики, археології та надсилав їх у різноманітні наукові установи та товариства. Він чи не найпершим порушив питання про розробку землі механічною тягою.

Знав багато мов, здійснював переклади світової літератури, мав хист до малювання. Збережені його акварельні роботи, пейзажі, портрети, архітектурні замальовки.

Останні роки  Павло Павлович хворів та тяжко переживав сімейні втрати: у молодому віці померли обидва його сини, талановиті художники, дві його молодші доньки. Він пережив усіх своїх п’ятьох менших братів та дружину.  Помер П. Білецький-Носенко 11 червня 1856 р.на вісімдесят другому році життя в Лапинцях. Похований у своєму саду поряд з дружиною, доньками та синами. Ні його садиба, ні сад, ні родинне поховання у селі не збереглись.