Село на Чернігівщині завдяки односельцю мало церкву, богадільню, лікарню, пожежну команду, ремісниче училище, жіночу школу домогосподарювання, читальні, цегельний завод, народну чайну, ткацьку та кошикоплетільну майстерні

І це не повний перелік того, що зробив для с. Мрин (нині Ніжинський район) уродженець Чернігівщини, виходець із давнього заможного козацько-шляхетського роду Павло Степанович  Коробка. Меценат, філантроп, український правознавець, освітній діяч, життя якого є прикладом безкорисливого служіння суспільству, подвижництва та самопожертви.

Отримав юридичну, пізніше педагогічну вищі освіти. Працював на різних державних посадах як на Чернігівщині, та і на теренах Російської імперії. Протягом усього свого життя провадив активну доброчинну та громадську діяльність у с. Мрин, де знаходилось одне з його помість. За участі П.Коробки та значною мірою за рахунок його власних коштів спочатку у селі було засновано початкове училище, де він деякий час особисто вчителював. Згодом, на своїх землях та знову ж таки власним коштом збудував та утримував 2-класне училище на 130 вихованців. Піклувався й за вчителів: їм теж збудував окремі помешкання. Для учнів створив шкільну бібліотеку та постійно поповнював її фонди.

На поч. ХХ ст. у с. Мрин відкрив ще один навчальний заклад – Леонідівське ремісниче чоловіче училище (назване на честь його дядька Леоніда Рудаковського) – перше на Чернігівщині училище професійно – технічного спрямування. Тут навчались юнаки віком від 14 до 16 років (інколи брали й старших) за спеціальностями: «коваль», «слюсар», «столяр». Крім теоретичної частини, були й практичні заняття. Хлопців навчали виготовляти все, що могло бути потрібним для сільськогосподарського вжитку: борони, плуги, молотки, сокири, діжки тощо. До речі ця будівля, на щастя, збереглась й донині – у ній зараз працює Мринська середня школа.

За 2 роки знову ж таки за сприяння П.С. Коробки та за підтримки його матері у цьому ж селі була відкрита жіноча – Людмилінська школа, згодом реорганізована в учительську семінарію (більш детально наш сайт «Чернігівщина туристична» розповідав про неї  /blog/persa-uradova-zinoca-skola---na-cernigivsini).
 

Пізніше,  враховуючи їх нагальність, всі освітні заклади, які відкрились у Мрині,  були прийняті у відання міністерства народної освіти, а Коробка призначений пожиттєвим почесним попечителем Людмилінської жіночої вчительської семінарії.

Крім цього Павло Степанович планував збудувати вузькоколійну залізницю від с. Сулак через Мрин (30 км)  на Чернігів  (80 км) і навіть замовив проєктну документацію. Ще планував відкрити кредитну спілку, пункт оренди сільськогосподарської техніки, народний дім із читальнею. У задумах також були спорудження скляного заводу на р. Остер та інші плани, які так і залишилися нездійсненними спочатку через Першу світову, а потім громадянську війни.

Навіщо він це робив? П.С. Коробка мав стійке переконання, навіть впевненість, що селяни не мають відповідних знань, а тому не знають, як господарювати з прибутком від землі. А відтак не мають додаткових доходів. Та й у вільний від землеробства час селянину добре було б отримати додаткові засоби. А для цього йому потрібно мати ще якусь професію. Це все сприяло б поліпшенню економічного стану сільського життя. І не тільки сільського, адже частина випускників виїжджала у міста та  працювала на заводах Києва,  Харкова та інших міст вже за здобутим фахом.  Жінки, маючи відповідні знання, могли більш ефективно займатися веденням особистих господарств.

Тож саме з діяльністю нашого земляка П. С. Коробки, з його іменем  пов’язане становлення початкової спеціалізованої та середньої жіночої освіти на теренах Чернігівської губернії на початку ХХ ст. Започаткувавши ряд навчальних закладів він, тим самим, поклав початок змінам які відбувались як в житті представників сільської місцевості, так і міст. Адже, дбаючи про освіту та здобуття певних навиків з сільського господарства та техніки П. Коробка забезпечував більш заможне життя не лише самих  селян, але й забезпечував міста кваліфікованими кадрами та додатковою  робочою силою.

 Революцію Павло Степанович зустрів уже похилою людиною, з ослабленим здоров’ям.  Після перемоги радянської влади П. С. Коробка добровільно віддав усі землі та майно для організації комуни, а собі залишив лише одну кімнату та грядку для квітників. І хоча йому не дозволили тримати хоч якусь прислугу, яка б доглядала за ним, але навіть цей факт не змінив його поглядів  з приходом денікінців у село:  колишній пан відмовився від повернення свого майна та розправи над  найбільш пробільшовицьки налаштованими на розкуркулення односельцями. Проте це його самого не врятувало від розправи представників радянської влади. У 1919 р. П.С. Коробка  був заарештований, ув'язнений та розстріляний за «укрывательство преступников». Свідчення про його перебування у в'язницях не збереглися. Є  припущення, що П. Коробку стратили без суду та слідства.

Родинний склеп на кладовищі у Мрині було зруйновано та  пограбовано,  а ім'я  П. С. Коробки призабуте на довгі роки. Хоча він, без сумніву, гідний бути серед чималої кількості громадських діячів та доброчинців минулого нашого краю, знаних та збережених у пам’яті вдячних нащадків.

За матеріалами https://wikinosivka.info/wiki