Уродженець Чернігівщини брав участь у всіх битвах УНР 1919 р.

А до того – був учасником І св. війни, під час якої, у віці 21-23 років отримав всі бойові нагороди до ордена Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою (це - стрічка-перев'язь, що додавалася до нагороди та носилася через плече або на шиї) та орден Святого Георгія IV ступеня. Штабс-капітан, полковник армії УНР. Мова про Івана Костянтиновича Дубового, уродженця с. Галиця на Ніжинщині. Про його звитягу та хоробрість писали тогочасні видання як він наводив та будував  міст через р. Стрипу біля с. Гайворонка (нині - Тернопільщина) під шквалом кулеметного та артвогню австрійців. Попри це завдання виконав, що  дало можливість  піхоті перебратись на інший берег, закріпитись та вибити австрійців з їх укріпленої та облаштованої позиції.

1918 р. для Івана Дубового був настільки насичений складними подіями, що складно навіть уявити  - як все це можна прожити за рік. Так, на поч. 1918 р. доєднався до лав військ УНР та брав участь в обороні Києва, у боях за Житомир, Бердичів, у Київській наступальній операції, Харківському та Кримському походах  1918 р. Очолював Волонтерську сотню, згодом – курінь, пізніше – піший полк ім. Мазепи. У цьому ж році став комендантом Харкова. Наступного, 1919 р., брав участь в обороні Харкова, Полтави, очолив Запорізький корпус, який зміг вивести через Румунію у Галичину. Згодом корпус розширився до бригади, якою командував 26-річний полковник Іван Дубовий. Після поразки армії УНР разом з її частинами певний час знаходився у Польщі, а з 1923 р. емігрував до Франції. У 30-х рр. минулого століття очолював там «Товариство Запорожців» та Союз лицарів Залізного Хреста.

Помер Іван Костянтинович Дубовий у віці 62 років у Франції, де і похований.  

За матеріалами: Димитрій Присяжний «Духовна велич та військова звитяга у боротьбі за незалежну соборну Україну в 1917–1921 роках», oranta.org, wikipedia.org